Те, що ми відчуваємо — напряму відображається у нашому тілі

Наше тіло - це не просто органи і тканини - це розвинута нейромережа та надскладна система, наш аватар у цьому житті, в якому ми переносимо всі наші програми, думки, усвідомлення та почуття, в якому зберігаються файли всього досвіду нашої душі.Те, що ми відчуваємо - напряму відображається у нашому тілі.
Те, що відчували наші батьки, і їх батькі, і їх предки - так само напрямо відображені у нашому тілі.
Все, у що ми віримо - зображено на тілі.
Що забороняємо собі, також.
Що приховуємо від інших. Теж можна прочитати по тілу.

Маємо зовнішній тригер, збираємо нейронами інформацію, реагуємо на неї через призму отриманого досвіду до цього, створюємо біохімічні процеси згідно цієї реакції. Ось чому, двоє різних людей матимуть різні біохімічні реакції на один і той самий подразник. У кожного вихідний досвід свій (фізичний/емоційний/психологічний).

Тіло дивовижна система! Воно любляче і делікатно підказує нам:

• де ми пішли проти себе
• де не реалізували власний потенціал
• де наша зона росту
• що ми не помічаємо про себе

Ніхто не любить нас так сильно, як наше тіло.

Без вихідних, всупереч ігнору, бажанню переробити, закиданню харчовим і хімічним сміттям, виснаженням, цькуванням. Від нас самих. Хто з інших людей би щиро захоплювався нами при такому ставленні?

Наше тіло залишається вірним нам до останнього подиху.

Менеджерить сотні фізіологічних процесів і розбирається паралельно з тими проблемами, які ми йому влаштовуємо. І ми вимагаємо при цьому від нього продуктивності, краси, легкості і здоровʼя. Головне, треба ж зовнішньо, щоб гарно, а що всередині того ж всеодно не видно в інстаграм (на роботі, в стосунках). Спитайте себе, чи бувало таке?

Ми втрачаємо енергію не від віку.
Ми старішаємо не від віку.
Зморшки зʼявляються не від віку.
Біль в попереку також.
Навіть хронічні хвороби теж, ні.

Це оверзавантаженість нашого тіла тими процесами і станами, які ми не хочемо (свідомо чи несвідомо) помічати, з якими не хочемо зустрічатися віч на віч. Які скидаємо у корзину з брудною білизною, колись «на потім».

Бо так ніби легше - скинути відповідальність на когось іншого. Це поперек же болить, не я. Заважає мені працювати, такий надокучливий.

— Katia Mind · katiamind.com